Author Archives: admin

3
1
2
4

ЗБУРЕНИЙ ПРОСТІР. 2024

бронза, h-35cм.

Серія робіт “Збурений простір” досліджує вплив людського конфлікту на простір та матерію. Кожна скульптура є матеріалізованим простором між фігурами людей, що борються між собою. Центральні порожнечі утворюються від напруженого зіткнення тіл, а бронзові об’єми фіксують цей простір, перетворюючи його на застиглий відбиток невидимої події.

На бокових площинах скульптур проступають фрагменти людських тіл — натяки на учасників конфлікту, чиї пози та рухи визначили межі й структуру зафіксованого простору. Рани та розриви у матеріалі стають метафорою слідів, які боротьба залишає в середовищі та пам’яті.

Серія фокусується не на зовнішньому жесті, а на внутрішньому зрушенні — моменті, коли енергія протидії та напруга між тілами резонують зі структурою просторової тканини світу, залишаючи в ній сліди й порожнечі, що перетворюються на скульптурну форму.

.

10
9
8
7
5
6

ЗБУРЕНИЙ ПРОСТІР. 2024

бронза, h-65 cм.

Серія робіт “Збурений простір” досліджує вплив людського конфлікту на простір та матерію. Кожна скульптура є матеріалізованим простором між фігурами людей, що борються між собою. Центральні порожнечі утворюються від напруженого зіткнення тіл, а бронзові об’єми фіксують цей простір, перетворюючи його на застиглий відбиток невидимої події.

На бокових площинах скульптур проступають фрагменти людських тіл — натяки на учасників конфлікту, чиї пози та рухи визначили межі й структуру зафіксованого простору. Рани та розриви у матеріалі стають метафорою слідів, які боротьба залишає в середовищі та пам’яті.

Серія фокусується не на зовнішньому жесті, а на внутрішньому зрушенні — моменті, коли енергія протидії та напруга між тілами резонують зі структурою просторової тканини світу, залишаючи в ній сліди й порожнечі, що перетворюються на скульптурну форму.

.

11
13
12

з серії ЗБУРЕНИЙ ПРОСТІР. 2024

бронза, h-35cм.

Серія робіт “Збурений простір” досліджує вплив людського конфлікту на простір та матерію. Кожна скульптура є матеріалізованим простором між фігурами людей, що борються між собою. Центральні порожнечі утворюються від напруженого зіткнення тіл, а бронзові об’єми фіксують цей простір, перетворюючи його на застиглий відбиток невидимої події.

На бокових площинах скульптур проступають фрагменти людських тіл — натяки на учасників конфлікту, чиї пози та рухи визначили межі й структуру зафіксованого простору. Рани та розриви у матеріалі стають метафорою слідів, які боротьба залишає в середовищі та пам’яті.

Серія фокусується не на зовнішньому жесті, а на внутрішньому зрушенні — моменті, коли енергія протидії та напруга між тілами резонують зі структурою просторової тканини світу, залишаючи в ній сліди й порожнечі, що перетворюються на скульптурну форму.

.

14
21
15

з серії ЗБУРЕНИЙ ПРОСТІР. 2024

бронза, h-35cм.

Серія робіт “Збурений простір” досліджує вплив людського конфлікту на простір та матерію. Кожна скульптура є матеріалізованим простором між фігурами людей, що борються між собою. Центральні порожнечі утворюються від напруженого зіткнення тіл, а бронзові об’єми фіксують цей простір, перетворюючи його на застиглий відбиток невидимої події.

На бокових площинах скульптур проступають фрагменти людських тіл — натяки на учасників конфлікту, чиї пози та рухи визначили межі й структуру зафіксованого простору. Рани та розриви у матеріалі стають метафорою слідів, які боротьба залишає в середовищі та пам’яті.

Серія фокусується не на зовнішньому жесті, а на внутрішньому зрушенні — моменті, коли енергія протидії та напруга між тілами резонують зі структурою просторової тканини світу, залишаючи в ній сліди й порожнечі, що перетворюються на скульптурну форму.

.

20
17
19
18

з серії ЗБУРЕНИЙ ПРОСТІР. 2024

бронза, h-35cм.

Серія робіт “Збурений простір” досліджує вплив людського конфлікту на простір та матерію. Кожна скульптура є матеріалізованим простором між фігурами людей, що борються між собою. Центральні порожнечі утворюються від напруженого зіткнення тіл, а бронзові об’єми фіксують цей простір, перетворюючи його на застиглий відбиток невидимої події.

На бокових площинах скульптур проступають фрагменти людських тіл — натяки на учасників конфлікту, чиї пози та рухи визначили межі й структуру зафіксованого простору. Рани та розриви у матеріалі стають метафорою слідів, які боротьба залишає в середовищі та пам’яті.

Серія фокусується не на зовнішньому жесті, а на внутрішньому зрушенні — моменті, коли енергія протидії та напруга між тілами резонують зі структурою просторової тканини світу, залишаючи в ній сліди й порожнечі, що перетворюються на скульптурну форму.

.

22
44
11
55
33

ЕМНІСТЬ

h-210 cm, бронза. Сідней, Австралія

22
23
24
21

з серії СПЛАВ, 2022

бронза, h-75cм
.

Коли йдеться про війну в нашій державі, то йдеться не тільки про сам акт війни, але й про її образ та наративи, котрі я намагаюсь зараз віднайти. Саме зараз ніхто не може визначити напевне її спустошливі наслідки чи дату закінчення, але спроба зафіксувати її впливи та замалювати стан, в який перековує ця війна наше суспільство, є доречною.
Лишень про зміни як про соціальну документацію ми можемо говорити зараз. Адже вогонь війни змінює нас на інших людей: зі зляканих і шокованих на зібраних та дієвих, часто спустошених, але таких, що долають страх і вірять у себе. Змінюється все, утворюється густий осад і ми стаємо свідками антропологічного змішування людей у новий сплав.
Виставка є початком нової серії робіт «Сплав», зроблених саме з бронзи — кольорового металу, що створюється поєднанням інших металів між собою. Продовжуючи використовувати метод роботи із зворотними об’ємами, «Контрформами», я виявляю людські постаті, зіштовхуючи їх із розплавленими масами металу, що їх оточує.
Я вдаюся до методу, який за допомогою скульптурної форми охоплює обриси і фіксує простір навколо людини, а також дає можливість поміркувати над його природою та якостями в цей складний час. Це дослідження відносин людини з оточенням, звернення до питання свободи особистості в умовах агресії та інформаційних впливів.
Я розглядаю цю серію скульптур радше не як самостійні твори, а як процес виявлення, допоміжний засіб у фіксації динаміки взаємодії індивіда із середовищем змін. У людських обрисах у центрі скульптур не розгледіти характерних індивідуальних рис, вони їх позбавлені навмисно.
Ці образи є універсальними прототипами, які я запозичив із програми для віртуального моделювання. Це прототипи особистостей, у котрих існують абсолютно всі можливості та закладена динаміка змін. Подібно до принципів квантової механіки, нейтральний образ стає вмістилищем різноманітних потенцій, котрі здатні проявитися залежно від оточуючих умов, залежно від середовища та простору навколо.
.

Назар Білик

19
20
15
18
16
17

з серії СПЛАВ, 2022

бронза, h-220cм.
.

Коли йдеться про війну в нашій державі, то йдеться не тільки про сам акт війни, але й про її образ та наративи, котрі я намагаюсь зараз віднайти. Саме зараз ніхто не може визначити напевне її спустошливі наслідки чи дату закінчення, але спроба зафіксувати її впливи та замалювати стан, в який перековує ця війна наше суспільство, є доречною.
Лишень про зміни як про соціальну документацію ми можемо говорити зараз. Адже вогонь війни змінює нас на інших людей: зі зляканих і шокованих на зібраних та дієвих, часто спустошених, але таких, що долають страх і вірять у себе. Змінюється все, утворюється густий осад і ми стаємо свідками антропологічного змішування людей у новий сплав.
Виставка є початком нової серії робіт «Сплав», зроблених саме з бронзи — кольорового металу, що створюється поєднанням інших металів між собою. Продовжуючи використовувати метод роботи із зворотними об’ємами, «Контрформами», я виявляю людські постаті, зіштовхуючи їх із розплавленими масами металу, що їх оточує.
Я вдаюся до методу, який за допомогою скульптурної форми охоплює обриси і фіксує простір навколо людини, а також дає можливість поміркувати над його природою та якостями в цей складний час. Це дослідження відносин людини з оточенням, звернення до питання свободи особистості в умовах агресії та інформаційних впливів.
Я розглядаю цю серію скульптур радше не як самостійні твори, а як процес виявлення, допоміжний засіб у фіксації динаміки взаємодії індивіда із середовищем змін. У людських обрисах у центрі скульптур не розгледіти характерних індивідуальних рис, вони їх позбавлені навмисно.
Ці образи є універсальними прототипами, які я запозичив із програми для віртуального моделювання. Це прототипи особистостей, у котрих існують абсолютно всі можливості та закладена динаміка змін. Подібно до принципів квантової механіки, нейтральний образ стає вмістилищем різноманітних потенцій, котрі здатні проявитися залежно від оточуючих умов, залежно від середовища та простору навколо.
.

Назар Білик

10
12
11
13
14

з серії СПЛАВ, 2022

бронза, h-210cм.
.

Коли йдеться про війну в нашій державі, то йдеться не тільки про сам акт війни, але й про її образ та наративи, котрі я намагаюсь зараз віднайти. Саме зараз ніхто не може визначити напевне її спустошливі наслідки чи дату закінчення, але спроба зафіксувати її впливи та замалювати стан, в який перековує ця війна наше суспільство, є доречною.
Лишень про зміни як про соціальну документацію ми можемо говорити зараз. Адже вогонь війни змінює нас на інших людей: зі зляканих і шокованих на зібраних та дієвих, часто спустошених, але таких, що долають страх і вірять у себе. Змінюється все, утворюється густий осад і ми стаємо свідками антропологічного змішування людей у новий сплав.
Виставка є початком нової серії робіт «Сплав», зроблених саме з бронзи — кольорового металу, що створюється поєднанням інших металів між собою. Продовжуючи використовувати метод роботи із зворотними об’ємами, «Контрформами», я виявляю людські постаті, зіштовхуючи їх із розплавленими масами металу, що їх оточує.
Я вдаюся до методу, який за допомогою скульптурної форми охоплює обриси і фіксує простір навколо людини, а також дає можливість поміркувати над його природою та якостями в цей складний час. Це дослідження відносин людини з оточенням, звернення до питання свободи особистості в умовах агресії та інформаційних впливів.
Я розглядаю цю серію скульптур радше не як самостійні твори, а як процес виявлення, допоміжний засіб у фіксації динаміки взаємодії індивіда із середовищем змін. У людських обрисах у центрі скульптур не розгледіти характерних індивідуальних рис, вони їх позбавлені навмисно.
Ці образи є універсальними прототипами, які я запозичив із програми для віртуального моделювання. Це прототипи особистостей, у котрих існують абсолютно всі можливості та закладена динаміка змін. Подібно до принципів квантової механіки, нейтральний образ стає вмістилищем різноманітних потенцій, котрі здатні проявитися залежно від оточуючих умов, залежно від середовища та простору навколо.
.

Назар Білик

1
2
6
4
5
3

ВИЯВЛЕННЯ, 2021

h-210 cm. бронза.
.
В роботі «Виявлення» зафіксовано міркування автора про оточення, в якому знаходиться людина. Адже середовище формує наш вибір, моделює світогляд та подібно до хромосомного коду впливає на наше життя.
В центрі композиції ми бачимо порожнечу з контурами та обрисами людського тіла, – порожнечу, котра і ототожнюється з особистістю. Вона не могла б існувати, ми б не змогли її побачити без вертикальної, округлої маси тяжкого металу, що її виявляє. Ця маса – простір, маса передумов та обставин, котрі нас окреслюють.
В скульптурі людська постать створена методом «від зворотного», вона виявлена середовищем. У відсутності реального об’єму присутній об’єм уявний, і саме він стає ємністю для наповнення: цінностями, ідеями, світоглядом …

4
33
mm
1
6

з серії ПРОСТІР НАВКОЛО, 2021

h- 240 cm. смоли, штучний мармур, нержавіюча сталь.
.
В ро­боті «Простір нав­ко­ло» про­цес ство­рен­ня відбу­вав­ся від зво­рот­но­го: це не вис­ловлен­ня пев­них ідей, а сам про­цес мірку­ван­ня. Ав­тор вдаєть­ся до ек­спе­римен­ту, праг­ну­чи за до­помо­гою скуль­птур­ної фор­ми схо­пити об­ри­си і зафіксу­вати простір нав­ко­ло лю­дини, помірку­вати над й­ого при­родою та якос­тя­ми. Це та­кож досліджен­ня відно­син лю­дини з ото­чен­ням, звер­нення до пи­тан­ня сво­боди осо­бис­тості в умо­вах соціаль­них та куль­тур­них впливів. На­зар Білик роз­гля­дає цю скуль­пту­ру рад­ше не як са­мостій­ний твір, а як про­цес ви­яв­лення, до­поміжний засіб у фіксації ди­наміки взаємодії індивіда із сак­раль­ним, соціаль­ним чи куль­тур­ним се­редо­вищем: «Я ніби ки­даю рідку ма­терію біло­го гіпсу в се­редо­вище і во­на ото­чує по­рож­не­чу та ви­яв­ляє при­сутність лю­дини. Об­ри­си лю­дини на­бува­ють амбіва­лен­тних якос­тей — во­ни є цен­тром, яд­ром, нав­ко­ло яко­го ок­реслюєть­ся простір, але вод­но­час не стіль­ки об’єктом, скіль­ки інстру­мен­том для ць­ого ви­яв­лення».

У са­мому ць­ому прин­ципі роз­кри­ваєть­ся ос­новна ідея та ме­тод ро­боти. Не фо­кусу­ючись на скуль­птур­но­му зоб­ра­женні, ху­дож­ник про­понує гля­дачеві за до­помо­гою влас­ної у­яви ви­добу­ти зоб­ра­жен­ня з се­редо­вища нав­ко­ло «неісну­ючої скуль­пту­ри» лю­дини. Та­ким чи­ном гля­дач має змо­гу са­мостій­но, за до­помо­гою влас­ної свідо­мості, за­вер­ши­ти про­цес тво­рен­ня об’єкта, звер­та­ючись до се­редо­вища, що виз­на­чає й­ого влас­ти­вості – а от­же і є ос­новним пред­ме­том ціка­вості для ав­то­ра.

У людсь­ких пор­тре­тах у центрі сфе­ри «Прос­то­ру нав­ко­ло» не роз­гледіти ха­рак­терних індивіду­аль­них рис, во­ни їх нав­мисне поз­бавлені. Ці пор­тре­ти є універ­саль­ною мас­кою в різних про­екціях, яку ав­тор за­пози­чив із прог­ра­ми для вірту­аль­но­го мо­делю­ван­ня. Це про­тотип осо­бис­тості, в кот­ро­му існу­ють аб­со­лют­но всі мож­ли­вості та зак­ла­дена ди­наміка змін. Подібно до прин­ципів кван­то­вої ме­ханіки, ней­траль­ний об­раз стає вмісти­лищем різно­манітних по­тенцій, котрі здатні про­яви­тися за­леж­но від ото­чу­ючих умов, за­леж­но від се­редо­вища та прос­то­ру нав­ко­ло.

На­таля Ма­цен­ко

14
15
17
16
gf

ПРОСТІР НАВКОЛО, 2019

В Роботі “Простір навколо” процес створення відбувався від зворотного — це не висловлення певних сформованих ідей, а власне сам процес міркування. Автор вдається до експерименту, прагнучи за допомогою скульптурної форми схопити обриси і зафіксувати простір навколо людини, поміркувати над його природою та якостями. Це також дослідження відносин людини з оточенням, звернення до питання свободи особистості в умовах соціальних та культурних впливів. Автор розглядає цю скульптуру радше не як самостійний твір, а як процес виявлення, допоміжний засіб у фіксації динаміки взаємодії індивіда із сакральним, соціальним чи культурним середовищем: “Я ніби кидаю рідку матерію білого гіпсу в середовище і вона оточує порожнечу та виявляє присутність людини. Обриси людини набувають амбівалентних якостей — вони є центром, ядром, навколо якого окреслюється простір, але водночас не стільки об’єктом, скільки інструментом для цього виявлення.
В самому цьому принципі розкривається основна ідея та метод роботи. Не фокусуючись на скульптурному зображенні, художник пропонує глядачеві за допомогою власної уяви добути зображення з середовища навколо «неіснуючої скульптури» людини. Таким чином глядач має змогу самостійно, за допомогою власної свідомості, завершити процес творення об’єкта, звертаючись до середовища, що визначає його властивості. А отже і є основним предметом цікавості для автора.
У людському портреті в центрі сфери “Простору навколо” не розгледіти характерних індивідуальних рис, він їх навмисне позбавленіий Цей портрет є універсальною маскою, яку автор запозичив із програми для віртуального моделювання. Це прототип особистості, в котрому існують абсолютно всі можливості та закладена динаміка змін. Подібно до принципів квантової механіки, нейтральний образ стає вмістилищем різноманітних потенцій, котрі здатні проявитися залежно від оточуючих умов, залежно від середовища та простору навколо.

0
222
5
7
6
4
2
1

ПАМ’ЯТНИЙ ЗНАК ЖУРНАЛІСТУ ПАВЛУ ШЕРЕМЕТУ м.КИЇВ

Думаючи над рішенням пам’ятного знаку Павлу Шеремету мені не хотілось нічого особливо вигадувати. А навпаки максимально усунутись від так званих «художніх рішень». І саме місце де було підірвано машину з Павлом і підказало ідею майбутнього пам’ятного знаку. Ажде саме тут на перехресті вулиць Франка і Хмельницького і відбувся вибух. Тому я пішов більше шляхом документації, та посилання про трагедію і запропонував розмістити білу стеллу з мармуру на перехресті цих вулиць.
Зім’ятий лист паперу – це символ трагічної загибелі Павла Шеремета. Білий аркуш- поле висловлювання журналіста, його життя…. А збільшений до розмірів людського зросту він і став його уособленням. Деформований напис по центру пам’ятника можна прочитати тільки з фасаду. Зробивши крок в сторону ми побачимо нарвові злами літер, що приховують від глядачів ім’я журналіста.
Символічно відкрили пам’ятний знак о 7.45 ранку, 20 липня, саме в час вибуху 4 року по тому.

3vv
5v
1
2
6v
4v

ЖІНОЧИЙ ПОРТРЕТ, 2020

із серії” УЯВНІ ВІДСТАНІ”

Полімерні смоли, мармур, авторська техніка, h-77 см

Лише дуже уважно придивившись до спотворених голів, розумієш, що за зовнішнім шаром містяться зовсім інші – класичні антропоморфні образи. Це етюдні скульптурні портрети з натури знайомих та близьких людей митця, створені протягом останніх п’ятнадцяти років. Весь цей час вони простояли на полицях майстерні художника, і от, зрештою, потрапили у полон напівпрозорого пластику. З плином часу подібний процес зрештою відбувається і в нашій пам’яті. Така “ламінація”, за словами Назара Білика, документує особисті спогади і говорить про те, що знання навіть про близьку людину – завжди туманне і неповне, і його можна добути, лише позбавившись власних шаблонів сприйняття.

4
3
2
5

з серії “ПРОСТІР НАВКОЛО”, 2019

h-58cм. полімерні матеріали, фарба

Робота “Простір навколо” цілковито втілює генеральну лінію творчості скульптора. Втім, конкретно у цій скульптурі процес створення відбувався від зворотного — це не висловлення певних сформованих ідей, а власне сам процес міркування. Автор вдається до експерименту, прагнучи за допомогою скульптурної форми схопити обриси і зафіксувати простір навколо людини, поміркувати над його природою та якостями. Це також дослідження відносин людини з оточенням, звернення до питання свободи особистості в умовах соціальних та культурних впливів. Автор розглядає цю скульптуру радше не як самостійний твір, а як процес виявлення, допоміжний засіб у фіксації динаміки взаємодії індивіда із сакральним, соціальним чи культурним середовищем: “Я ніби кидаю рідку матерію білого гіпсу в середовище і вона оточує порожнечу та виявляє присутність людини”. Проблематика цієї роботи скерована в антропоцентричному напрямку і водночас — у зворотному. Обриси людини набувають амбівалентних якостей — вони є центром, ядром, навколо якого окреслюється простір, але водночас не стільки об’єктом, скільки інструментом для цього виявлення.
«Простір навколо» є однією з робіт великого циклу, де Білик протягом тривалого часу працює з контрформами. Контрформа — форма, що ховає в собі зворотний бік зображення, фактична порожнеча, котра, втім, містить у собі потенціал об’єкта, передчуття його появи. В самому цьому принципі розкривається основна ідея та метод роботи. Не фокусуючись на скульптурному зображенні, художник пропонує глядачеві за допомогою власної уяви добути зображення з середовища навколо «неіснуючої скульптури» людини. Таким чином глядач має змогу самостійно, за допомогою власної свідомості, завершити процес творення об’єкта, звертаючись до середовища, що визначає його властивості. А отже і є основним предметом цікавості для автора.
Матіс свого часу писав: “Виразність для мене полягає не в пристрастях, що проступають на людському обличчі чи проявляються стрімким рухом. Виразність міститься в усій композиції: просторі, який займають фігури, пустотах, що їх оточують…”.
У людських портретах в центрі сфери “Простору навколо” не розгледіти характерних індивідуальних рис, вони їх навмисне позбавлені. Ці портрети є універсальною маскою в різних проекціях, яку автор запозичив із програми для віртуального моделювання. Це прототип особистості, в котрому існують абсолютно всі можливості та закладена динаміка змін. Подібно до принципів квантової механіки, нейтральний образ стає вмістилищем різноманітних потенцій, котрі здатні проявитися залежно від оточуючих умов, залежно від середовища та простору навколо.

.
Наталя Маценко

DSCF5767
DSCF5743
DSCF5754
DSCF5778
DSCF5798
DSCF5813
DSCF5843
DSCF5854
DSCF5857
DSCF5874

ЛАПКИ 2019

На півночі Італії, в Доломітах, вже вчетверте проходить міжнародна бієнале ленд-арту SMACH.
Тему четвертого SMACH назвали одним словом – “Heimat”. Це слово не перекладається дослівно і нерідко заміщається поняттям «батьківщина». Однак споконвічне значення “Heimat” вказує більше не на місце походження, а на форму ідентичності, що є набагато глибшим і говорить про набір спільних і спонтанних цінностей, які мають відношення до життя з дитинства.
Розмірковуючи над тематикою цьогорічного бієнале, я запропонував свою роботу «Лапки», яка вперше була створена в 2014 році для мистецької резиденції «Бірючий».
Поміщаючи в лапки нейтральний гірський пейзаж, розмірковуєш над тим, що визначає особисте відчуття батьківщини в той час, коли більшість її атрибутів втрачають своє значення.
Чи формується ідентичність місцем проживання, коли так легко змінювати міста, країни, континенти? Чи формується досвід оточуючим середовищем, коли особисті зв’язки поступаються віртуальним? Можливо, тепер, як ніколи раніше, особисті межі внутрішньої батьківщини стають все більш і більш суб’єктивними і непостійними. Це і є ті “лапки”, в яких сучасна людина прагне включити змінні цінності, намагаючись окреслити їхні нестійкі кордони. Але здається, що “лапки” вказують лише на ілюзорність і неможливість створення власного образу дому.

8
4
1
7
3

ЖІНОЧИЙ ПОРТРЕТ, 2018

ІЗ СЕРІЇ ” УЯВНІ ВІДСТАНІ”

Полімерні смоли, авторська техніка, h – 68 см

Це етюдні скульптурні портрети з натури знайомих та близьких людей митця, створені протягом останніх п’ятнадцяти років. Весь цей час вони простояли на полицях майстерні художника, і от, зрештою, потрапили у полон напівпрозорого пластику. З плином часу подібний процес зрештою відбувається і в нашій пам’яті. Така “ламінація”, за словами Назара Білика, документує особисті спогади і говорить про те, що знання навіть про близьку людину – завжди туманне і неповне, і його можна добути, лише позбавившись власних шаблонів сприйняття.

1
6
2
4
3
5

ПОРТРЕТ, 2018

ІЗ СЕРІЇ ” УЯВНІ ВІДСТАНІ”

Полімерні смоли, авторська техніка, h – 36 см

Це етюдні скульптурні портрети з натури знайомих та близьких людей митця, створені протягом останніх п’ятнадцяти років. Весь цей час вони простояли на полицях майстерні художника, і от, зрештою, потрапили у полон напівпрозорого пластику. З плином часу подібний процес зрештою відбувається і в нашій пам’яті. Така “ламінація”, за словами Назара Білика, документує особисті спогади і говорить про те, що знання навіть про близьку людину – завжди туманне і неповне, і його можна добути, лише позбавившись власних шаблонів сприйняття.

9
10f
16
7
1
15
5
6
3f
8
11
13
12

ПРОСТІР НАВКОЛО, 2018

h-250 см. полімерні смоли, метал, скловолокно, полиуретанове покриття.
Бізнес-центр «Торонто», Київ

8
1
17
6
рпар
3
7
4
12
18
15
14
9
5

ЖІНОЧИЙ ПОРТРЕТ, 2018

ІЗ СЕРІЇ ” УЯВНІ ВІДСТАНІ”

Полімерні смоли, авторська техніка, h – 65 см

Це етюдні скульптурні портрети з натури знайомих та близьких людей митця, створені протягом останніх п’ятнадцяти років. Весь цей час вони простояли на полицях майстерні художника, і от, зрештою, потрапили у полон напівпрозорого пластику. З плином часу подібний процес зрештою відбувається і в нашій пам’яті. Така “ламінація”, за словами Назара Білика, документує особисті спогади і говорить про те, що знання навіть про близьку людину – завжди туманне і неповне, і його можна добути, лише позбавившись власних шаблонів сприйняття.

2
16
1
15
10
7
11
19
IMG-6667
18
8
14
12
3
17
21
13
5
20
9
6
4

ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКА “УЯВНІ ВІДСТАНІ” 2018

2018 галерея Art Jamp

Проект “Уявні відстані” Назара Білика – це фундаментальна інтроспекція з метою пошуку відповідей на базові питання нашого існування. Що ми знаємо про людей, яких на тому чи іншому етапі свого життя вважаємо близькими? Чи має сенс пірнати за лаштунки людської анатомії і звичних соціальних масок? Що ховається в нас самих, і як це побачити?..

1
10
уцву
цц
ззщ
уку
кпак
вауа
Без имени-1
7
5

НАД ПЕЧЕРОЮ КАППАДОКІЇ, 2018

з серії “Уявні відстані” цифровий друк, 78 х 105 см, експозиція національного музею Київська картинна галерея

Без имени-1
1
6
5
3
9
2
8
4

СТІНА ПЕЧЕРИ (Каппадокія) 2018

смоли, авторська техніка, 78 х 105 см

Четверта зала виставки – ключова для розуміння контексту створення усього проекту. Виставці у музеї передувала подорож художника до однієї з найцікавіших і наживописніших точок світу – турецької Каппадокії. Це край дивовижних за формою вулканічних скель і чисельних печерних храмів. Місце, де сторіччями жили християнські пустельники і де в одній з колишніх печерних келій пощастило пожити кілька днів і Назару Білику. Згідно зі стародавніми свідченнями, вбога малесенька келія для справжнього подвижника стає рівною цілому універсуму. Результатом роздумів митця на цю тему стала дуже інтимна і водночас потужна робота, що поєднала рельєфне зображення стелі печери, а також фотографію зоряного неба над незабутньою Каппадокією. Ця зала додає додатковий шар інтерпретації скульптурних голів, що представлені в інших частинах проекту, адже, якщо придивитися, їхні дивакуваті форми певною мірою нагадують химерні каппадокійські пейзажі.

5
1
4
2
Без имени-1
3
6

ПОРТРЕТ, 2018

ІЗ СЕРІЇ ” УЯВНІ ВІДСТАНІ”

Полімерні смоли, авторська техніка, h – 45 см

Це етюдні скульптурні портрети з натури знайомих та близьких людей митця, створені протягом останніх п’ятнадцяти років. Весь цей час вони простояли на полицях майстерні художника, і от, зрештою, потрапили у полон напівпрозорого пластику. З плином часу подібний процес зрештою відбувається і в нашій пам’яті. Така “ламінація”, за словами Назара Білика, документує особисті спогади і говорить про те, що знання навіть про близьку людину – завжди туманне і неповне, і його можна добути, лише позбавившись власних шаблонів сприйняття.

4r
ка
4g
пп
IMG_8412
IMG_8403
55

ПОРТРЕТ, 2018

ІЗ СЕРІЇ ” УЯВНІ ВІДСТАНІ”

Полімерні смоли, авторська техніка, h – 45 см

Це етюдні скульптурні портрети з натури знайомих та близьких людей митця, створені протягом останніх п’ятнадцяти років. Весь цей час вони простояли на полицях майстерні художника, і от, зрештою, потрапили у полон напівпрозорого пластику. З плином часу подібний процес зрештою відбувається і в нашій пам’яті. Така “ламінація”, за словами Назара Білика, документує особисті спогади і говорить про те, що знання навіть про близьку людину – завжди туманне і неповне, і його можна добути, лише позбавившись власних шаблонів сприйняття.

22
w
11
33
44
м10
м9

ПОРТРЕТ, 2018

із серії” УЯВНІ ВІДСТАНІ”

Авторська техніка, h-32 см

Лише дуже уважно придивившись до спотворених голів, розумієш, що за зовнішнім шаром містяться зовсім інші – класичні антропоморфні образи. Це етюдні скульптурні портрети з натури знайомих та близьких людей митця, створені протягом останніх п’ятнадцяти років. Весь цей час вони простояли на полицях майстерні художника, і от, зрештою, потрапили у полон напівпрозорого пластику. З плином часу подібний процес зрештою відбувається і в нашій пам’яті. Така “ламінація”, за словами Назара Білика, документує особисті спогади і говорить про те, що знання навіть про близьку людину – завжди туманне і неповне, і його можна добути, лише позбавившись власних шаблонів сприйняття.

м7
м6
ЛДО

ПОРТРЕТ, 2018

із серії ” УЯВНІ ВІДСТАНІ”

Авторська техніка, h-32 см

Лише дуже уважно придивившись до спотворених голів, розумієш, що за зовнішнім шаром містяться зовсім інші – класичні антропоморфні образи. Це етюдні скульптурні портрети з натури знайомих та близьких людей митця, створені протягом останніх п’ятнадцяти років. Весь цей час вони простояли на полицях майстерні художника, і от, зрештою, потрапили у полон напівпрозорого пластику. З плином часу подібний процес зрештою відбувається і в нашій пам’яті. Така “ламінація”, за словами Назара Білика, документує особисті спогади і говорить про те, що знання навіть про близьку людину – завжди туманне і неповне, і його можна добути, лише позбавившись власних шаблонів сприйняття.

м12
М4
пп
ыв
м2
м1
рр
М3
Без имени-1

ПОРТРЕТ, 2018

із серії ” УЯВНІ ВІДСТАНІ”

Полімерні смоли, авторська техніка, h – 45 см

Це етюдні скульптурні портрети з натури знайомих та близьких людей митця, створені протягом останніх п’ятнадцяти років. Весь цей час вони простояли на полицях майстерні художника, і от, зрештою, потрапили у полон напівпрозорого пластику. З плином часу подібний процес зрештою відбувається і в нашій пам’яті. Така “ламінація”, за словами Назара Білика, документує особисті спогади і говорить про те, що знання навіть про близьку людину – завжди туманне і неповне, і його можна добути, лише позбавившись власних шаблонів сприйняття.

IMG_8305
4
2
Без имени-1
АААК
УВ
5

ПОРТРЕТ, 2018

із серії” УЯВНІ ВІДСТАНІ”

Смоли, авторська техніка, h-38 см

Лише дуже уважно придивившись до спотворених голів, розумієш, що за зовнішнім шаром містяться зовсім інші – класичні антропоморфні образи. Це етюдні скульптурні портрети з натури знайомих та близьких людей митця, створені протягом останніх п’ятнадцяти років. Весь цей час вони простояли на полицях майстерні художника, і от, зрештою, потрапили у полон напівпрозорого пластику. З плином часу подібний процес зрештою відбувається і в нашій пам’яті. Така “ламінація”, за словами Назара Білика, документує особисті спогади і говорить про те, що знання навіть про близьку людину – завжди туманне і неповне, і його можна добути, лише позбавившись власних шаблонів сприйняття.

м
8
9
8
6
Без имени-1
7
5
2
4

ДОСЯЖНИЙ ПОРТРЕТ, 2018

із серії” УЯВНІ ВІДСТАНІ”

Авторська техніка, смоли, h-60 см

Лише дуже уважно придивившись до спотворених голів, розумієш, що за зовнішнім шаром містяться зовсім інші – класичні антропоморфні образи. Це етюдні скульптурні портрети з натури знайомих та близьких людей митця, створені протягом останніх п’ятнадцяти років. Весь цей час вони простояли на полицях майстерні художника, і от, зрештою, потрапили у полон напівпрозорого пластику. З плином часу подібний процес зрештою відбувається і в нашій пам’яті. Така “ламінація”, за словами Назара Білика, документує особисті спогади і говорить про те, що знання навіть про близьку людину – завжди туманне і неповне, і його можна добути, лише позбавившись власних шаблонів сприйняття.

1
2
4
4
5
7
9
10
11
12
е
13

ПОРТРЕТ З ІНШОЮ ПЛОЩИНОЮ, 2018

Полімерні смоли, метал, фарба, 286х186 см

Конт­ррельєф «Пор­тре­ту з іншою пло­щиною», що увій­шов до скла­ду проєкту Уявні відстані, на­гадує плями Ротшаха, не­гатив якої містить в собі по­зитив­не зоб­ра­жен­ня: роль ос­таннь­ого в ро­боті На­зара Біли­ка ви­конує во­дяне дзер­ка­ло, роз­та­шова­не у й­ого підніжжі. Годі роз­глядати в си­метрії впа­дин і па­горбів ри­си ще од­но­го ав­то­пор­тре­ту — це рад­ше про­екція внутрішнь­ого ста­ну, «про­рив несвідо­мого і й­ого мо­нумен­талізація» у виг­ляді фізич­них па­раметрів са­мого ху­дож­ни­ка. Білик на­голо­шує, що ця «фігу­ра слу­гує сти­мулом для віль­них асоціацій, і гля­дач мо­же по­бачи­ти там довільні об­ра­зи, та­кий собі тест, зас­но­ваний на при­пущен­нях та здо­гадах». Нат­хнен­ня для ство­рен­ня проєкту ху­дож­ник знай­шов у Кап­па­докії — місце­вості з не­пов­торним лан­дшаф­том вул­канічно­го по­ход­ження на те­риторії су­час­ної Ту­реч­чи­ни. Опи­нив­шись у гігантсь­ко­му не­рукот­ворно­му рельєфі, він збаг­нув спорідненість влас­них по­шуків й універ­саль­них за­конів фор­мотво­рен­ня, влас­ти­вих при­роді. Відкрит­тя бу­ло настіль­ки інтен­сивним, що зму­сило й­ого усамітни­тись — свідка­ми й­ого роз­думів бу­ли хіба що стіни пе­чери, по­лише­ної давніми меш­канця­ми, та зо­ряне не­бо над го­ловою. Ре­зуль­та­том ць­ого ви­нят­ко­вого досвіду ста­ли «У­явні відстані» — на сь­огодні найбільш пе­рекон­ли­ве і вод­но­час осо­бис­тісне ху­дожнє вис­ловлю­ван­ня На­зара Біли­ка.
.

Ва­лерій Са­харук

КНЦ
uu
цц
gg
ee
3
IMG_8305
7
9
3
ww
2
6
13
18
17
8
20
19
16

ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКА “УЯВНІ ВІДСТАНІ” 2018

15.12.2017 – 15.01.2018 Національний музей “Київська картинна галерея”

Проект “Уявні відстані” Назара Білика – це фундаментальна інтроспекція з метою пошуку відповідей на базові питання нашого існування. Що ми знаємо про людей, яких на тому чи іншому етапі свого життя вважаємо близькими? Чи має сенс пірнати за лаштунки людської анатомії і звичних соціальних масок? Що ховається в нас самих, і як це побачити?..

Виставка Білика – це спроба говорити про сумніви і пошуки, розчарування та віру у постсекулярному світі. Звісно, існують різні культури проговорення подібної проблематики, але все одно, на певному рівні така бесіда може проходити лише між тим, хто питає, і головним співрозмовником, який, на жаль чи на щастя, відрізняється крайньою мовчазністю.
Виставка Білика – це спроба говорити про сумніви і пошуки, розчарування та віру у постсекулярному світі. Звісно, існують різні культури проговорення подібної проблематики, але все одно, на певному рівні така бесіда може проходити лише між тим, хто питає, і головним співрозмовником, який, на жаль чи на щастя, відрізняється крайньою мовчазністю.

 
Назар Білик не з тих, хто несамовито проповідує на площах, його шлях – це документація дуже складних внутрішніх процесів і спроба відобразити суб’єктивний внутрішній досвід мовою сучасної пластики. Роботи автора, швидше, ставлять глядача перед безоднею світу і людської душі, ніж дають відповіді і настанови щодо повсякдення. Це медитативні твори, просякнуті незвичним синтезом традицій східнохристиянської містики й аскетизму і сучасного образотворчого мистецтва. Дивним чином, стародавній спадок “технік себе” виявляється надзвичайно цікавим і релевантним у світі нинішньому. Подолання нарцисизму і елементарне самообмеження, виклик споживацтву і плекання “внутрішньої людини” – ця базова духовна гімнастика, сьогодні набуває особливої актуальності. Спроба розмовляти про подібні речі мовою сучасного мистецтва є важким, але однозначно цікавим завданням. Проте, для того, щоби ця розмова була дійсно плідною, на думку Назара Білика, дуже важливо вміти відсторонитись.

 
У сучасному світі ми все частіше забуваємо, що таке відстань. Ми звикли до її якомога швидшого подолання. Стрімкий транспорт, мобільний зв’язок, соціальні мережі дають відчуття тотальної близькості будь-чого і будь-кого. Теорія шести рукопотискань говорить, що кожні дві людські істоти на Землі розділені лише коротеньким ланцюжком спільних знайомих. Ми, жителі мегаполісів, рідко вглядаємося в чорноту нічного неба і ще рідше замислюємося над космічною самотою кожного, хто під цим небом народжений. Проект Назара Білика – про неминучість абсолютної розділеності і парадоксально пов’язану з цим можливість близькості. Спрагла близькістю відстань між людиною і людиною, людиною і космосом, внутрішнє відсторонення з метою пізнання самого себе, соціуму та універсуму є головним предметом дослідження художника.

 
Виставку побудовано за принципом окремих висловлювань, що зрештою складаються у цільний і багатошаровий наратив. У певному сенсі, “Уявні відстані” – це site-specific проект, адже він знаходиться у дуже динамічній взаємодії з конкретним простором залів Київської картинної галереї. Виставка починається із серії аморфних скульптурних об’єктів, що віддалено нагадують людські голови. Ці структури з пластику, на перший погляд, справляють враження безформних і бездушних Големів. Загальне відчуття дереалізації підсилюється великоформатним фотопортретом художника, де замість обличчя бачимо лише нечітку розмиту пляму. Що це? Світ очима людини з серйозними вадами зору? У певному сенсі, так, але йдеться не про фізичну неможливість бачення. Для Білика саме цей радикальний розфокус стає необхідною передумовою перенесення центру уваги з зовнішнього на внутрішнє. Лише дуже уважно придивившись до спотворених голів, розумієш, що за зовнішнім шаром містяться зовсім інші – класичні антропоморфні образи. Це етюдні скульптурні портрети з натури знайомих та близьких людей митця, створені протягом останніх п’ятнадцяти років. Весь цей час вони простояли на полицях майстерні художника, і от, зрештою, потрапили у полон напівпрозорого пластику. З плином часу подібний процес зрештою відбувається і в нашій пам’яті. Така “ламінація”, за словами Назара Білика, документує особисті спогади і говорить про те, що знання навіть про близьку людину – завжди туманне і неповне, і його можна добути, лише позбавившись власних шаблонів сприйняття.

Друга частина проекту – монументальна робота, емоційний автопортрет, в якому годі шукати впізнавані фізичні риси самого Назара Білика. Це величезний закам’янілий рентгенівський знімок чогось абсолютно невиразного, водночас дуже тілесний і абстрактно-відсторонений. Могутня брила відображається в темній дзеркальній площині води і переносить глядача до іншої реальності – первозданного Хаосу, з якого на очах народжується світ тривожного і глибокого самодослідження художника. У наступній залі – знову голова, але цього разу це макрофокус на всього одному портреті, який єдиний з усієї серії залитий дуже прозорим пластиком. У цьому узагальненому образі людини, нарешті, проглядається певний екзистенційний оптимізм і шанс на пізнання непізнаваного.

Четверта зала виставки – ключова для розуміння контексту створення усього проекту. Виставці у Картинній галереї передувала подорож художника до однієї з найцікавіших і наживописніших точок світу – турецької Каппадокії. Це край дивовижних за формою вулканічних скель і чисельних печерних храмів. Місце, де сторіччями жили християнські пустельники і де в одній з колишніх печерних келій пощастило пожити кілька днів і Назару Білику. Згідно зі стародавніми свідченнями, вбога малесенька келія для справжнього подвижника стає рівною цілому універсуму. Результатом роздумів митця на цю тему стала дуже інтимна і водночас потужна робота, що поєднала рельєфне зображення стелі печери, а також фотографію зоряного неба над незабутньою Каппадокією. Ця зала додає додатковий шар інтерпретації скульптурних голів, що представлені в інших частинах проекту, адже, якщо придивитися, їхні дивакуваті форми певною мірою нагадують химерні каппадокійські пейзажі.
 
В останній частині проекту зливаються два головні лейтмотиви виставки – духовний і фізичний ландшафт, відстань уявна і геометрична, внутрішня і реальна Каппадокія. Повністю переживши досвід відстороненого самозаглиблення, ми знову опиняємося перед темним могутнім рельєфом. Але цього разу це вже не лише автопортрет художника, а цілий всесвіт, яким нескінченно блукає людина на шляху духовного пошуку – моторошно прекрасна пустеля близькості.

 
текст Аліса Ложкіна

 
організація та арт менеджмент Ірина Юферова

 
Поради та надхнення Анастасія Щукіна

http://artukraine.com.ua/a/nazar-bilik-stati-blizhchim-do-samogo-sebe/#.WmB0Ua5l-b

 
https://lb.ua/culture/2017/12/22/385606_uyavni_vidstani_nazara_bilika_u.html

https://www.obozrevatel.com/society/nazar-bilik-podorozh-do-nezvidanih-glibin-osobistosti.htm

2
3
2
3
1
10
9
6
7
8

ПРОСТІР НАВКОЛО (анаморфоз) 2017

Полімерні матеріали, метал, h-170 cm

 
Створена мною робота «Простір навколо», що досліджує взаємовідношення людини з навколишнім простором, стала сама обьектом мого подальшого вивчення та цитування в якому я торкаюсь теми ілюзій спийняття реальності. Посилання котрим я скористався стало явище анаморфозу, оптичного спотворення форми. Прикладом була відома робота Гольбейна молодшого «Посли».
За допомогою 3д модолювання я змінював звичну форму скульптури та змішав дві площини реальності в одному творі. Це принцип котрий народив нову «зашифровану форму». Різноманітні досліди з трансформаціею форми вже існуючої скульптури були для мене досвідом роботи з власною оптикою. Основним змістовним акцентом, що розкрила нова робота є саме здатність глядача не спотвореного бачення, змісту, коду,- реальності, що розлита перед ним в абстрактно змінених формах скульптури, і здатна відкритись з точки «правильного бачення».

 

1
6
5
3
4
2
7
8
9
10

ХОДІННЯ ПО ВОДІ, 2017

Бірючий 2017 висмикнув мене з міського ритму, як ніколи. Хотілось відволіктись та побути біля моря, тому робота цього року дуже пов’язана з основним середовищем Бірючого острова – морем.
Робота «Ходіння по воді» – це звернення до біблійної оповіді про чудо. Про його можливість в нашому житті. Про наше бажання та сподівання на нього. Ось чому невелику лабораторію по перетворенню рідкої субстанції на тверду матерію, по якій можна пройти, я влаштував на острові. Це модель, що вийшла внаслідок моїх експериментів та роздумів про чудо. Чудо – це зміна природного ходу явищ та порушення відомих законів. Останнім часом ми все рідше вживаєм це слово, адже технічний прогрес, відкриття та експерименти можуть ствердити нас у власній «божественності».
Мої роздуми про чудо були не тільки як про загальне явище, а саме про той аспект чуда, що спонукає людину чогось прагнути. Робота торкається теми чуда як дуже важливої потреби в житті людини, здійснення якої завжди шукають багато хто з нас, мріючи про що-небудь. Бажання здійснити нездійсненне змінює реальність, незгода з природою та віра в надприродне по суті і відкриває наші глибинні прагнення.
.
2017, 20х20см. полімерні матеріали, фото

1
3
2
4
5
6
7
8
9
10
11
12

ПОРТРЕТ ЗВАРНИКА КОЛІ, 2015

сталь, 100 х 750 см

На шматку ржавого металу я намалював портрет зварника, який з року в рік допомагав художникам робити їх роботи на острові Бірючий, в рамках резиденції. Знак подяки, який спільно зусиллями перетворився в твір мистецтва. Зварювальник Микола зварив свій портрет.

1
10
3
5
4
6
7
8
9
2
11

РУБЦІ, 2017

Полімерні матеріали, метал, 320 х 250 х 154 см

 
Монументалізація героїв-захисників є закріпленою в пострадянській свідомості формою історичної справедливості.
Для автора, як спадкового скульптора, робота над монументами є сімейною історією. А завдання розробки та осмислення форм нових памятників ставлять перед ним і сучасні реалії. Саме тому в скульптурі “Рубці” автор звертається до теми пам’яті та працює над образом не сформованого пам’ятника воїну. Виставлений “шматок великого монументу”, є самостійним та актуальним меморіальним знаком, що на етапі не закінчених военних дій намагається осмислити та зафіксувати їх.
Львівський палац мистецтв, 2017

 

1
2
3
5
4
7
8

СТОРІНКИ З ФОТОАЛЬБОМУ, 2016

Робота з резиденції в Польщі, Klimentowice

 
Колажі з старого лінолеуму на стінах закинутої сільської школи в Польщі.
З школи винесли майже все: парти, дошки, старі меблі… Залишилась лишень облущена фарба, пил та відсутність дитячого галасу. Це не новий і зрозумілий для нас приклад перетікання життя у великі міста. На горищі можна знайти розкидані старі стінгазети і фотографії… Стерлось майже все. Потрохи зникає із спогадів минулих учнів навіть пам’ять про власне дитинство….

 

6
2
7
3
5
4

ПРОСТІР НАВКОЛО, 2016

Полімерні матеріали, метал, h- 86 см

 
Робота Назара Білика “Простір навколо” продовжує основну лінію творчості скульптора. Вона присвячена взаємодії людини
та оточуючого простору, дослідженню специфіки побудови форми та сприйняття її нашою свідомістю. З одного боку, цій роботі притаманний антропоцентризм, вона сфокусована на образі людини, але з іншого – людські обриси розчиняються в ідеальній формі сфери, а разом з нею – в навколишньому оточенні. Звертаючись до контрформи, яка в скульптурі передує появі власне форми, автор ніби звертає свій погляд на внутрішній світ і через нього дивиться на світ зовнішній, заглядає всередину самого процесу творення, злегка відсуваючи завісу таємниці, але лишаючи простір для здогаду.

 
Наталя Маценко

 

3 (2)
1
2
3
5
6
9
1
2
11

КОНСТРУКТОР ПАМ’ЯТІ, 2016

Полімерні матеріали, скло 40х40 см

 
Назар Білик представив проект монумента «Конструктор Пам’яті». Монумент являє собою чотириметровий куб з темного металу. Це збільшена копія дитячого конструктора, призначеного для моделювання прототипів одиниць військової техніки і фігурок людей. Конструктор передбачає можливість будь-якому охочому зібрати власну армію і використовувати її в іграх для захисту або нападу.
Проект монумента – спосіб фіксації, збереження і передачі інформації про своєрідний історичний шлях, який ми проживаємо саме зараз.
У проекті Білик зачіпає кілька гострих тем. Одна з них – накопичення соціальної пам’яті.
Накопичуючи соціальну пам’ять у вигляді індивідуальної, ми задовольняємо важливий запит на саме ідентичність і національну ідею. Проект монумента – це потенційна можливість уникнути ідеологічного навантаження на пам’ятники трагічним подіям, які проживає кожен українець, вписатися в загальносвітові ідеї збереження миру, де тільки і присутній шлях розвитку.
Інша, зачеплена тема – це площина, решітка, через яку ми дивимося на світ: монітори та екрани. З їх допомогою нам транслюють певний ракурс подій. Ми вже навчилися ставитися до будь-якої інформації критично, але не вміємо від неї дистанціюватися, продовжуючи спрацьовувати як приймачі та абсорбенти.
 У властивій автору манері гри з формою, контрформой і площинами він нагадує про тривимірності реального простору. Виділяючи кубом умовну територію, що охороняється звичними збройними засобами, пропонуючи нам самим конструювати реальність і пам’ять про неї.
«Конструктор Пам’яті», як і будь-яка модель, починає володіти змістом з моменту своєї збірки.
Назар Білик залишає рішення за кожним з нас – чи збирати конструктор, або залишити його в тому вигляді, в якому він зафіксований в монументі.
В кінцевому підсумку, нам пропонують проект антивоєнного пам’ятника. Ажурність металевих сторін куба наочно демонструє умовність і крихкість кордонів, якими куб відокремлює і охороняє територію.
Інтерпретація монумента завжди буде залежати природним чином від політичного порядку денного. Чи збереже він пам’ять про міжнаціональної неприязні або передасть інформацію про непорушність принципів вирішення конфліктів ненасильницьким шляхом? Багато чого буде залежати від усвідомленості наступних поколінь. Пройшовши перевірку часом, монумент допоможе сформувати пам’ять про значимість землі, на якій він буде встановлений.

 

4
7
6
5
3
2
1

ВИПАДКОВОСТІ, 2015

Бетонні сваї, фарба, 60 х 60 см

 
Робота “Випадковості” зроблена з фундаменту незакінченого будинку на острові Бірючий, в рамках BIRUCHIY contemporary art project.
Деякі роздуми про закономірність випадковостей..

 

1
4
3
5
2
6
7

ДОРОГОВКАЗ, 2015

Граніт, h-160 cм

Валун встановлений скульптором на перехресті лісових доріг, біля міста Іршанськ, вказує перехожому вибір шляху, як в казці. На право підеш …. на ліво підеш …
Свою версію напрямку, для шукаючих шлях, має ця скульптура з назвою “Дороговказ”.

йц
у
1
5
2

ВСЕ ЗОЛОТО МІСТА, 2015

Гранітний валун, позолота, h-160 cм

Житомирська земля багата на корисні копалини, тут видобувають, граніт, бурштин, титан, та інше. Робота “Все золото міста”, це “умовний памятник багацтву української землі”. Великий шматок граніту є нічим іншим, як метафоричним золотом, для мешканців невеликого міста Іршанськ.

tg
175921_original
1
2018-01-09_121540
Без имени-1
premonition2_0001
DSC_1424-1024x678
DSC_1384-1024x678
DSC_1441-1024x678
gbg

“ПЕРЕДЧУТТЯ: УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО СЬОГОДНІ” ГАЛЕРЕЯ SAATCHI, ЛОНДОН, 2014

Галерея Саатчі представляє найбільший огляд сучасного українського мистецтва.
Виставка покликана забезпечити широке ознайомлення з різноманітним і енергійним характером арт-сцени України за допомогою демонстрації більше 70 робіт 38 художників…

Виставка зайняла цілий поверх галереї і показує роботи, які були зроблені недавно, і в основному передують соціальним хвилюванням і потрясінням, які Україна пережила в 2014 році. Однак назва говорить, що з перших років нового тисячоліття, роботи багатьох українських художників, відображали або навіть передбачали зростаючі проблеми, питання, що стосуються майбутнього, ідентичності і стабільності нації.
Виставка “Передчуття” демонструє захоплюючу групу художників, які не дуже відомі за межами своєї батьківщини. Деякі художники, представлені на цій виставці, створили репутацію Україні в світі, а інші – недавні випускники вузів. Роботи цих двох поколінь художників забезпечує розуміння сучасного мистецтва в Україні і буде грати ключову роль у формуванні нашого розуміння культурно багатого, але складного середовища, в якому вони практикують своє мистецтво.

FGF
9
11
10
8
7
6
5
4
3
2
1

ВЕЛИКЕ І ВЕЛИЧНЕ, мистецький арсенал, 2013

1000 творів українського мистецтва із колекцій 35 провідних музеїв Укра­їни буде презентовано в рамках Всеукраїнської мистецької виставки ВЕЛИ­КЕ І ВЕЛИЧНЕ у Мистецькому Арсеналі..

Про­ект ВЕЛИКЕ І ВЕЛИЧНЕ стане центральною мистецькою подією офіційної програми відзначення 1025-річчя Хрещення Київської Русі та крізь призму мистецтва проде­монструє цивілізаційний вплив християнства на розвиток культури в Україні.
Виставка «Велике і Величне» представляє 1000 найвизначніших мистецьких творів із колекцій 35 художніх, історичних та археологічних музеїв України. Проект демонструє найяскравіші сторінки історії українського мистецтва від найдав­ніших часів до сьогодення і окреслює сам шлях формування української ідентичнос­ті. Вагомими завданнями виставки “Велике і Величне” є пробудження історичної та культурної пам’яті українців, зміцнення відчуття спільності цивілізаційного досвіду та єдності історичних засад і світоглядних орієнтирів, усвідомлення причетності кожно­го до видатних сторінок минулого, а відтак і відповідальності за творення сьогодення.

Експозиція охоплює історичний період тривалістю понад п’ятнадцять тисячоліть — від доби палеоліту, Трипілля, античних міст Північного Причорномор’я, крізь давньо­руське, барокове, класицистичне мистецтво до сецесії, модернізму та постмодерніз­му. Вона продемонструє, як мистецькі традиції Сходу і Заходу органічно адаптувалися на місцевому культурному ґрунті, народивши унікальні художні явища світового зна­чення.

Найцінніші артефакти із зібрань 35 музеїв України вперше зустрілися в од­ному часі й просторі. Проект такого експозиційного обсягу, масштабів міжін­ституційної співпраці та широти географії — безпрецедентне явище в історії Незалежної України.

Сакральне мистецтво представлено на виставці шедеврами різних епох, найдавні­ші з яких — хрести-енколпіони, яким уже майже 1000 років, і лише трішки молодший за них рукопис ХІІ століття, одна з найдавніших писемних пам’яток, що збереглися на території України до наших днів — рукопис Апостола, відомий під назвою Кристи­нопільського (колекція Львівського історичного музею). Окрасою експозиції є рідкіс­ні авторські ікони Самбірської школи доби Ренесансу (колекція музею «Дрогобиччи­на»), серед яких — роботи Василя Глібкевича з Церкви Святого Юра в Дрогобичі, яку щойно внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а також роботи художника Федуска із Самбора — ілюстратора Пересопницького Євангелія, на якому присяга­ють українські президенти. Почесне місце в експозиції посідають барокові іконописні пам’ятки з подарованого імператрицею Єлизаветою Петрівною іконостаса родового собору останнього гетьмана України Кирила Розумовського в Козельці (колекція На­ціонального заповідника «Чернігів стародавній»).

У залах Мистецького Арсеналу представлено найдавніші на території України зро­блені з кісток мамонта музичні інструменти з Мізинської стоянки на Чернігівщині, вік яких сягає 14 тисяч років, одну із найбільших археологічних сенсацій ХХ століття — унікальне золоте вбрання знатної скіф’янки з Рижанівського кургана на Черкащині, вік якого нараховує понад 23 століття (колекція Інституту археології НАНУ), а також знайдені у 2008 році на території Херсонеса античні фрески кінця ІІ — початку ІІІ ст. н. е., котрі вперше можна буде побачити за межами заповідника «Херсонес Тав­рійський».

На гостей виставки чекає і ціле суцвіття живопису: від творів найвідомішого росій­ського портретиста часів Катерини ІІ, українця Володимира Боровиковського (Пол­тавський художній музей імені М. Ярошенка); сакрального монументаліста Миколи Ге, роботи якого зберігаються навіть у паризькому музеї д’Орсе (з колекції Харківсько­го художнього музею); передвижника, майстра жанрової картини та співця україн­ського побуту Миколи Пимоненка, чиї роботи ще за життя художника купував Лувр; академіка Петербурзької Академії мистецтв, співавтора розписів Володимирського собору в Києві й володаря титулу найкращого рисувальника Рима Вільгельма Котар­бінського (з колекції Сумського обласного художнього музею ім. Н. Онацького) до ве­личних постатей народного мистецтва — Марії Приймаченко і Ганни Собачко-Шостак (Національний музей народного декоративного мистецтва) та всесвітньо знаних ге­ніїв, які творили саме на українській землі, — Олександри Екстер та Казимира Мале­вича (Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Історико-художній музей села Пархомівка Краснокутського р-ну Харківської обл.).

Контроверсійний принцип побудови експозиції поєднає художні твори з археоло­гічними артефактами й історичними пам’ятками, продемонструє взаємовпливи та взаємопроникнення традицій образотворення, спадковість мистецьких форм і моти­вів та їх трансформацію на різних етапах розвитку культури.

Виставка “Велике і Величне” покаже продовження тисячолітніх мистецьких тради­цій у роботах сучасних художників — Анатолія Криволапа, Тиберія Сільваші, Віктора Сидоренка, Миколи Малишка, Миколи Маценка, Олександра Сухоліта та інших. У низ­ці спецпроектів, що реалізуються молодими художниками в режимі work-in-progress, можна простежити безпосередній зв’язок з іконографічними формами й наративни­ми схемами, із засобами, котрі побутували в сакральному мистецтві (стінопис, вітраж) та з релігійними образами: Роман Мінін у вітражах із серії «Світло шахтаря» замикає жанрові картинки з життя сучасників у міфологізований та схематизований простір фрагментів-клейм житійної ікони, Степан Рябченко поєднує естетику неонової ре­клами із сакральним сюжетом руки, що благословляє, а великі темні силуети з про­екту «На пам’ять» Гамлета Зіньківського, учасника цьогорічної Венеційської бієнале, перегукуються з величними постатями фресок у давньоруських соборах.

Всеукраїнська мистецька виставка ВЕЛИКЕ І ВЕЛИЧНЕ відкриває Мистецький Ар­сенал як наймасштабнішу платформу міжмузейної співпраці й консолідації профе­сійного середовища.

Проект ініційовано та організовано Мистецьким Арсеналом за сприяння Міністер­ства культури України.

УЧАСНИКИ ПРОЕКТУ

Музеї:

Національний художній музей України
Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького
Національний музей історії України
Львівська національна галерея мистецтв ім. Бориса Возницького
Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник
Національний заповідник «Херсонес Таврійський»
Національний заповідник «Софія Київська»
Національний музей українського декоративного мистецтва
Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара»
Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній»
Волинський обласний краєзнавчий музей
Музей Волинської ікони
Горлівський художній музей
Музей «Дрогобиччина»
Дніпропетровський обласний художній музей
Донецький обласний художній музей
Євпаторійський краєзнавчий музей
Музей історії релігії (Львів)
Львівський історичний музей
Музей театрального, музичного та кіномистецтва України
Музей історії міста Києва
Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського
Одеський обласний художній музей
Пархомівський історико-художній музей
Полтавський краєзнавчий музей
Полтавський художній музей ім. Миколи Ярошенка
Сумський художній музей ім. Никанора Онацького
Харківський обласний художній музей
Хмельницький обласний художній музей
Херсонський обласний краєзнавчий музей
Червоноградський музей історії релігії
Чернігівський історичний музей ім. В. В. Тарновського
Чернігівський обласний художній музей ім. Г. П. Ґалаґана
Інститут археології НАН України

Приватні колекції:

Ігоря Воронова (Київ), Ігоря Диченка (Київ), Тараса Максим’юка (Одеса), Дмитра Горбачова (Київ), родини Новаківських (Львів), родини Лисиків (Львів)

Художники:

Назар Білик
Анатолій Ганкевич
Олександр Гнилицький
Гамлет Зіньківський
Анатолій Криволап
Микола Малишко
Микола Маценко
Роман Мінін

Олександр Ройтбурд
Вінні Реунов
Степан Рябченко
Віктор Сидоренко
Тиберій Сільваші
Марина Скугарєва
Олександр Сухоліт
Олег Тістол
Василь Цаголов

эзд

ТІНЬ, 2012

полімерні матеріали, метал, 120 х 80 см

2
IMG_7836
IMG_7824
IMG_7838
IMG_7823

ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКА, Black Square Gallery, Маямі, 2011

Location: Black Square Gallery, Wynwood District 2248 NW 1st Place (on the cross with 23rd St), Miami, FL 33127 Regular Gallery Hours: Tuesday – Saturday from 10 am to 6 pm. Black Square Gallery

Location:
Black Square Gallery, Wynwood District
2248 NW 1st Place (on the cross with 23rd St),
Miami, FL 33127

Regular Gallery Hours:
Tuesday – Saturday from 10 am to 6 pm.

Black Square Gallery

Без имени-3
SSSS
dd
19
14
18
rain8
rain11
rain6
rain15
rain14
rain7
rain17
rain5

ДОЩ, 2010

бронза, скло, h-187 см

Влас­не наз­ва ро­боти – «Дощ» – до­сить за­галь­на та умов­на. Чо­ловіча фігу­ра з крап­лею на все об­личчя, підня­те до не­ба…
У фор­маль­но­му плані на­чеб­то цілком прос­то і зро­зуміло. Але ви­корис­та­на цією фор­мою ме­тафо­ра, влас­не її зміст – роз­кри­ває мої осо­бисті роз­ду­ми про лю­дину. Перш за все, ро­бота прис­вя­чена внутрішнь­ому її діало­гу, який во­на ве­де з со­бою, це пев­не за­питу­ван­ня, пев­ний по­шук смислів, ви­яв­лення внутрішніх не­виріше­них пи­тань, які ви­ника­ють про­тягом жит­тя у кож­но­го з нас. У по­шуку відповіді на них лю­дина і піднімає об­личчя до не­ба.
Крап­ля во­ди тут сим­вол діало­гу, який з’єднує лю­дину з її Твор­цем і з усім різно­маніттям жит­тя. Влас­не фор­ма людсь­кої фігу­ри про­дик­то­вана прос­тим тлу­мачен­ням: у неї пух­ка і по­рис­та струк­ту­ра, схо­жа на ви­сох­лу від по­сухи зем­лю, ко­ли во­на жадібно вби­рає во­ду. Крім то­го, тут я ско­рис­тався грою з мас­шта­бом, зро­бив­ши крап­лю каз­ко­во ве­ликою, тим са­мим підка­зав­ши і на­гадав­ши лю­дині, що як час­ти­на при­роди во­на не біль­ша за ко­маху.

На до­даток до ска­зано­го – приб­лизно та­ке моє ро­зуміння всієї серй­оз­ності пи­тан­ня взаємодії лю­дини та нав­ко­лишнь­ого се­редо­вища в їх не­роз­ривно­му співісну­ванні.