В Роботі “Простір навколо” процес створення відбувався від зворотного — це не висловлення певних сформованих ідей, а власне сам процес міркування. Автор вдається до експерименту, прагнучи за допомогою скульптурної форми схопити обриси і зафіксувати простір навколо людини, поміркувати над його природою та якостями. Це також дослідження відносин людини з оточенням, звернення до питання свободи особистості в умовах соціальних та культурних впливів. Автор розглядає цю скульптуру радше не як самостійний твір, а як процес виявлення, допоміжний засіб у фіксації динаміки взаємодії індивіда із сакральним, соціальним чи культурним середовищем: “Я ніби кидаю рідку матерію білого гіпсу в середовище і вона оточує порожнечу та виявляє присутність людини. Обриси людини набувають амбівалентних якостей — вони є центром, ядром, навколо якого окреслюється простір, але водночас не стільки об’єктом, скільки інструментом для цього виявлення.
В самому цьому принципі розкривається основна ідея та метод роботи. Не фокусуючись на скульптурному зображенні, художник пропонує глядачеві за допомогою власної уяви добути зображення з середовища навколо «неіснуючої скульптури» людини. Таким чином глядач має змогу самостійно, за допомогою власної свідомості, завершити процес творення об’єкта, звертаючись до середовища, що визначає його властивості. А отже і є основним предметом цікавості для автора.
У людському портреті в центрі сфери “Простору навколо” не розгледіти характерних індивідуальних рис, він їх навмисне позбавленіий Цей портрет є універсальною маскою, яку автор запозичив із програми для віртуального моделювання. Це прототип особистості, в котрому існують абсолютно всі можливості та закладена динаміка змін. Подібно до принципів квантової механіки, нейтральний образ стає вмістилищем різноманітних потенцій, котрі здатні проявитися залежно від оточуючих умов, залежно від середовища та простору навколо.
